Для початку, звернімо увагу на те, що кидається в очі з перших же хвилин гри та непоправно псує від неї враження. Вірно, мова про графіку. Простенькі, непривабливі фони, що нагадують замилені фотографії або перші експерименти початківця в новому 3D редакторі, геть відбивають бажання грати далі, варто вам дістатися першої сцени пошуку, а далі, повірте, буде тільки гірше! Персонажі зображені в мультиплікаційному стилі, досить мило, але настільки примітивно, що навіть на тлі жахливих локацій виглядають не найкращим чином.

Що стосується сюжету, ми повинні визнати, що, незважаючи на всю свою чудакуватість, він досить незвичайний та свіжий. Як не важко здогадатися з назви гри, все починається з викрадення Мона Лізи. Відомий лиходій, що мандрує в часі за допомогою свого фантастичного винаходу, схожого за виглядом на лазерний пістолет зі старих мультфільмів, здійснив жахливий акт вандалізму: викрав з музею безсмертне творіння Леонардо да Вінчі, розділив його на декілька шматочків та розіпхав їх по різних локаціях в минулому та теперішньому часі. Отже, ваша задача полягає в тому, щоб відшукати та зібрати воєдино всі ці шматочки, переміщаючись в часі за допомогою так вдало загубленого лиходієм та знайденого агентами Інтерполу фантастичного приладу, а також збираючи його «сліди» іншою, не менш незрозумілою штуковиною. По правді кажучи, незважаючи на інтригуючу зав’язку, в цій історії занадто багато випадкових збігів та недомовок, щоб вона звучала хоч крапельку переконливо та сприймалася всерйоз.

Окремої згадки заслуговує подання сюжету. Події гри розвиваються надто повільно, та й чи розвиваються взагалі? Діалогів вкрай мало, а сцени пошуку практично не пов’язані між собою ані тематикою, ані розташуванням у просторі. В результаті, все зводиться до банального збирання випадкових предметів зі списку, бляшанок, пташок, морквин та іншої нісенітниці, що жодним чином не пов’язана із вашим поточним завданням, в той час як квестові предмети, іншими словами, шматки картини видаються вам автоматично після проходження кожної сцени в минулому та сьогоденні. Ви витрачаєте свій час, але нічого не відбувається, злочинець не ловиться, вас не посвячують в деталі розслідування, не вішають на дошку пошани, а лише дякують за старання та відправляють до нових, ще менш привабливих локацій на пошуки все тих же непотрібних морквин. Чи варто казати про те, яке роздратування викликає подібна ситуація?

Втім, це ще не найстрашніше. Ваші переміщення в ігровому світі обмежуються мапою, за допомогою якої ви можете перестрибувати з однієї сцени пошуку на іншу. Головоломок мало, вони прості, не оригінальні та не примітні. Інша справа - сцени пошуку. По правді кажучи, такого жаху ми давно не бачили! Почнемо з того, що фонові малюнки виглядають просто потворно. Вбогі, розмиті локації до того ж ще й страшенно засмічені. Втім, «засмічені» - не те слово. Вони нагадують дитячі колажі, в яких предмети різного розміру та тематики знаходять місце в межах однієї картинки. В кабінеті управителя з Лувру, приміром, ви виявите крихітного пінгвіна, що сидить на вхідних дверях, а в Єгипті - гігантську черепаху розміром з голову Сфінкса та карликову зебру, яка стоїть на підвіконні. Деякі предмети просто висять у повітрі, не кажучи вже про невідповідність тематиці приміщення або епосі, в якій ви їх виявляєте. Більш того, пару раз ми зіткнулися з ситуацією, коли потрібний об’єкт знаходився за межами екрану, і лише невеличка його частина була помітна. Окремої згадки заслуговують, так звані, «списки покупок». В одній зі сцен нас попросили знайти щітку, яка на справі виявилася викруткою, в іншій - книгу, яка виглядала точнісінько як газета. Ситуація, коли гравцеві пропонується знайти капелюх, в той час як на екрані їх цілих три, мабуть, вважається нормою. Деякі елементи практично не реагують на клік, в результаті, дуже складно зрозуміти, чи вірний предмет ви відшукали. Втім, і це ще не все! Так, список здається нескінченним, та ми маємо додати ще пару пунктів. Значна кількість предметів зливається з фоном за кольором або має настільки малі розміри та розмиті обриси, що ви просто не можете їх розрізнити. І нарешті, одні й ті ж самі предмети переходять з однієї сцени до іншої, тож вже за півгодини проходження ви страшенно втомитеся від парочки папуг жако, гвинтівки та підзорної труби, що неодмінно знаходять місце в кожній локації.

Теоретично, час, відведений на обшук кожної сцени, обмежено, однак, тимчасові рамки настільки щедрі, що ви їх навіть не помітите. Кожну локацію вам доведеться обстежити щонайменше два рази, плюс один «бонусний», якщо ви впораєтеся з поставленим завданням швидше за потрібне. Враховуючи, що предмети, як вже було зазначено, з однієї сцени перекочовують в іншу, незабаром ви навчитеся помічати їх з першого ж погляду. Незважаючи на те, що «список покупок» генерується випадковим чином та містить аж 30 найменувань, ні про яку реіграбельність і мови йти не може, адже сцени пошуку настільки вбогі, а повторів у грі настільки багато, що ви вчините великий подвиг, коли пройдете її до кінця хоча б один раз.

Довершує сумну картину огидний звуковий супровід та дратівливі фонові звуки, що викликають нестерпне бажання відключити колонки, щойно ви запускаєте гру. Озвучення в «Time Chronicles: The Missing Mona Lisa» немає, анімації ми також не помітили. Єдиним приємним моментом за всю гру виявилося знайомство з нашою начальницею, коли вона попросила нас представитися, і ми повинні були ввести ім’я персонажа, щоб створити профіль. Нам подібний прийом здався досить креативним, хоча на тлі всіх недоліків радості від нього не багато.

Отже, якщо ви ще не відмовилися від ідеї зіграти в «Time Chronicles: The Missing Mona Lisa», послухайтесь нашої поради, обходите цю гру десятою дорогою! Кожен її аспект вражає своєю поганою якістю, починаючи з непродуманого сюжету та застарілої графіки, і закінчуючи жахливим геймплеєм, тож не витрачайте свій час даремно! Можливо, завтра Big Fish Games запропонує нам щось цікавіше?